Головна
Продаж квартир:
  однокімнатні
  двокімнатні
  трикімнатні
  чотирикімнатні
Новобудови
Елітне житло
Дольова участь
Комерційна нерухомість
Виробничі та складські приміщення
Будинки
Земельні ділянки
Дачі
Гаражі
Оренда житла
Оренда комерційної нерухомості
Купівля нерухомості
Інші регіони
Кредити
Наші партнери
Наші координати
 
Законодавство
Юридична консультація
Корисні поради
Огляди та аналітика
Новини ринку
 
Мапа Тернопільського району
Довідкова інформація:
   БТІ
   Нотаріуси
   ЖЕКи
   Відділи архітектури
   Земельні відділи
Фотогалерея
 
 
Курсы валют на PROext  
 
 
 

СІМЕЙНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 21-22, ст.135 )
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1
СІМ'Я. РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН
     Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України
1. Сімейний кодекс України визначає  засади  шлюбу,  особисті
немайнові   та   майнові  права  і  обов'язки  подружжя,  підстави
виникнення,  зміст  особистих  немайнових  і  майнових   прав   та
обов'язків  батьків і дітей,  усиновлювачів та усиновлених,  інших
членів сім'ї та родичів.
2. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом  з
метою:
зміцнення сім'ї   як   соціального   інституту   і  як  союзу
конкретних осіб;
утвердження почуття  обов'язку  перед  батьками,  дітьми   та
іншими членами сім'ї;
побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях
взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;
забезпечення кожної дитини  сімейним  вихованням,  можливістю
духовного та фізичного розвитку.
     Стаття 2.  Учасники  сімейних відносин,  які регулює Сімейний
                кодекс України
1. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові
та  майнові  відносини  між  подружжям,  між  батьками  та дітьми,
усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо
її виховання, розвитку та утримання.
2. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові
та майнові відносини  між  бабою,  дідом,  прабабою,  прадідом  та
внуками,   правнуками,   рідними  братами  та  сестрами,  мачухою,
вітчимом та падчеркою, пасинком.
3. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові
та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у
ньому.
4. Сімейний кодекс України не регулює сімейні  відносини  між
двоюрідними братами та сестрами,  тіткою,  дядьком та племінницею,
племінником і між іншими родичами за походженням.
     Стаття 3. Сім'я
1. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
2. Сім'ю складають особи,  які спільно проживають,  пов'язані
спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді,  коли дружина та чоловік у
зв'язку з навчанням,  роботою, лікуванням, необхідністю догляду за
батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з
ними не проживає.
3. Права члена сім'ї має одинока особа.
4. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення,
усиновлення,  а також на інших підставах, не заборонених законом і
таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
     Стаття 4. Право особи на сім'ю
1. Особа,  яка досягла шлюбного віку,  має право на створення
сім'ї.
У випадках,  передбачених  частиною  другою  статті  23 цього
Кодексу, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку.

     2. Сім'ю може створити особа,  яка народила дитину, незалежно
від віку.
3. Кожна особа має право на проживання в сім'ї.
Особа може   бути  примусово  ізольована  від  сім'ї  лише  у
випадках і в порядку, встановлених законом.
4. Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя.
     Стаття 5. Державна охорона сім'ї
1.    Держава   охороняє   сім'ю,   дитинство,   материнство,
батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.
2. Держава   створює   людині   умови   для   материнства  та
батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально
і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.
3. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
4. Держава бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена
належного батьківського піклування.
5. Ніхто не може зазнавати втручання в  його  сімейне  життя,
крім випадків, встановлених Конституцією України ( 254к/96-вр ).
     Стаття 6. Дитина
1. Правовий   статус  дитини  має  особа  до  досягнення  нею
повноліття.
2. Малолітньою   вважається   дитина   до   досягнення    нею
чотирнадцяти років.
Неповнолітньою вважається  дитина  у віці від чотирнадцяти до
вісімнадцяти років.
     Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
1. Сімейні  відносини  регулюються  цим  Кодексом  та  іншими
нормативно-правовими актами.
2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю
(договором) між їх учасниками.
3. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині,  у  якій
це  є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та
інтересів суспільства.
4. Регулювання сімейних відносин здійснюється  з  урахуванням
права на таємницю особистого життя їх учасників,  їхнього права на
особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне
життя.
5. Учасник  сімейних  відносин  не  може  мати  привілеїв  чи
обмежень за  ознаками  раси,  кольору  шкіри,  статі,  політичних,
релігійних   та   інших   переконань,   етнічного  та  соціального
походження,  матеріального стану,  місця проживання, за мовними та
іншими ознаками.
6. Жінка  та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних
відносинах, шлюбі та сім'ї.
7. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав,
які  встановлені  Конституцією України ( 254к/96-вр ),  Конвенцією
про права  дитини  (  995_021  ),  іншими  міжнародними  правовими
актами, визнаними в Україні.
8. Регулювання   сімейних   відносин   має   здійснюватися  з
максимально можливим урахуванням інтересів дитини,  непрацездатних
членів сім'ї.
9. Сімейні  відносини  регулюються на засадах справедливості,
добросовісності  та  розумності,  відповідно  до  моральних  засад
суспільства.
10. Кожен  учасник  сімейних  відносин  має  право на судовий
захист.
     Стаття 8.  Застосування  до  регулювання  сімейних   відносин
                Цивільного кодексу України
1. Якщо майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми,
іншими членами сім'ї та родичами  не  врегульовані  цим  Кодексом,
вони регулюються  відповідними  нормами Цивільного кодексу України
( 1540-06 ), якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
     Стаття 9.  Регулювання  сімейних  відносин  за   домовленістю
                (договором) сторін
1. Подружжя,  батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї
та  родичі,  відносини  між  якими  регулює  цей  Кодекс,   можуть
врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не
суперечить вимогам  цього  Кодексу,  інших  законів  та  моральним
засадам суспільства.
2. Особи,  які  проживають  однією сім'єю,  а також родичі за
походженням,  відносини яких не врегульовані цим Кодексом,  можуть
врегулювати  свої  сімейні (родинні) відносини за договором,  який
має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим
до виконання,  якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших
законів України та моральним засадам суспільства.
     Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права
1. Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим  Кодексом
або  домовленістю (договором) сторін,  до них застосовуються норми
цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
2. Якщо   до   регулювання   сімейних   відносин    неможливо
застосувати   аналогію  закону,  вони  регулюються  відповідно  до
загальних засад сімейного законодавства (аналогія права).
     Стаття 11.  Врахування звичаїв при вирішенні  судом  сімейних
                 спорів
1. При    вирішенні    сімейного    спору   суд   за   заявою
заінтересованої сторони може врахувати місцевий  звичай,  а  також
звичай  національної меншини,  до якої належать сторони або одна з
них,  якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, інших законів
та моральним засадам суспільства.
     Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
1. Строки,   встановлені   у   цьому   Кодексі,  обчислюються
відповідно до Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).
     Стаття 13. Міжнародні договори України
1. Частиною національного сімейного законодавства  України  є
міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною
Радою України.
                             Глава 2
          ЗДІЙСНЕННЯ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ СІМЕЙНИХ
          ОБОВ'ЯЗКІВ. ЗАХИСТ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ
     Стаття 14. Здійснення сімейних прав
1. Сімейні  права  є такими,  що тісно пов'язані з особою,  а
тому не можуть бути передані іншій особі.
2. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може
самостійно  здійснювати  свої  права,  ці права здійснюють батьки,
опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.
3. Сімейні права недієздатної особи здійснює її опікун.
     Стаття 15. Виконання сімейних обов'язків
1. Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а
тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
2. Якщо  особа  визнана  недієздатною,  її сімейний обов'язок
особистого  немайнового  характеру  припиняється   у   зв'язку   з
неможливістю його виконання.
Майновий обов'язок  недієздатної  особи за її рахунок виконує
опікун.
3. Якщо в результаті психічного розладу,  тяжкої хвороби  або
іншої   поважної   причини  особа  не  може  виконувати  сімейного
обов'язку,  вона не  вважається  такою,  що  ухиляється  від  його
виконання.
4. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку
може бути підставою для застосування наслідків,  встановлених  цим
Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
     Стаття 16.   Надання   неповнолітнім   батькам   допомоги   у
                  здійсненні батьківських   прав   та    виконанні
батьківських обов'язків
1. Якщо  мати,  батько  дитини  є неповнолітніми,  баба,  дід
дитини з боку того з батьків,  хто  є  неповнолітнім,  зобов'язані
надавати  йому  допомогу  у  здійсненні  ним  батьківських прав та
виконанні батьківських обов'язків.
     Стаття 17.  Надання  органом  опіки  та  піклування  допомоги
                 особам  у  здійсненні ними своїх сімейних прав та
                 виконанні сімейних обов'язків
1. Орган  опіки  та  піклування  надає   допомогу   особі   у
здійсненні   нею   своїх   сімейних  прав  та  виконанні  сімейних
обов'язків в обсязі та в порядку,  встановлених  цим  Кодексом  та
іншими нормативно-правовими актами.
     Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
1. Кожен  учасник сімейних відносин,  який досяг чотирнадцяти
років,  має право на безпосереднє звернення до  суду  за  захистом
свого права або інтересу.
2. Суд  застосовує  способи захисту,  які встановлені законом
або домовленістю (договором) сторін.
Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є:
1) встановлення правовідношення;
2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку;
3) припинення правовідношення, а також його анулювання;
4) припинення дій, які порушують сімейні права;
5) відновлення правовідношення,  яке  існувало  до  порушення
права;
6) відшкодування  матеріальної  та  моральної шкоди,  якщо це
передбачено цим Кодексом або договором.
     Стаття 19.  Участь  органу  опіки  та  піклування  у  захисті
                 сімейних прав та інтересів
1. У випадках,  передбачених цим Кодексом, особа має право на
попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав  та  інтересів
до органу опіки та піклування.
2. Рішення  органу  опіки  та  піклування  є  обов'язковим до
виконання,  якщо протягом десяти  днів  від  часу  його  винесення
заінтересована  особа  не  звернулася  за  захистом своїх прав або
інтересів до суду,  крім випадку,  передбаченого  частиною  другою
статті 170 цього Кодексу.
3. Звернення  за  захистом  до  органу опіки та піклування не
позбавляє особу права на звернення до суду.
У разі звернення з позовом до суду орган опіки та  піклування
припиняє розгляд поданої йому заяви.
У разі  звернення  з  позовом  до суду припиняється виконання
рішення органу опіки та піклування.
4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з  батьків  у
вихованні   дитини,   місця   проживання  дитини,  позбавлення  та
поновлення батьківських прав,  побачення з дитиною матері, батька,
які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка
тримає  її  у  себе  не  на  підставі  закону  або  рішення  суду,
управління  батьками  майном  дитини,  скасування  усиновлення  та
визнання його недійсним обов'язковою  є  участь  органу  опіки  та
піклування.
5. Орган  опіки  та  піклування подає суду письмовий висновок
щодо  розв'язання  спору  на  підставі  відомостей,  одержаних   у
результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб,
які бажають проживати з дитиною,  брати участь у її  вихованні,  а
також на підставі інших документів, які стосуються справи.
6. Суд  може  не  погодитися  з  висновком  органу  опіки  та
піклування,  якщо  він  є  недостатньо  обґрунтованим,  суперечить
інтересам дитини.
     Стаття 20.   Застосування  позовної  давності  до  вимог,  що
                  випливають із сімейних відносин
1. До вимог,  що випливають  із  сімейних  відносин,  позовна
давність не застосовується,  крім випадків,  передбачених частиною
другою статті 72,  частиною другою статті  129,  частиною  третьою
статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.
2. У  випадках,  передбачених  частиною  першою  цієї статті,
позовна давність застосовується  судом  відповідно  до  Цивільного
кодексу  України  (  1540-06  ),  якщо  інше  не  передбачено  цим
Кодексом.
                            Розділ II
                ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ
                            Глава 3
                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
     Стаття 21. Поняття шлюбу
1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у
державному органі реєстрації актів цивільного стану.
2. Проживання  однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є
підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
3. Релігійний обряд шлюбу не є  підставою  для  виникнення  у
жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли
релігійний обряд  шлюбу  відбувся  до  створення  або  відновлення
державних органів реєстрації актів цивільного стану.
     Стаття 22. Шлюбний вік
1. Шлюбний  вік для жінки встановлюється у сімнадцять,  а для
чоловіка - у вісімнадцять років.
2. Особи,  які  бажають  зареєструвати  шлюб,  мають  досягти
шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.
     Стаття 23. Право на шлюб
1. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку.
2. За  заявою  особи,  яка  досягла  чотирнадцяти  років,  за
рішенням суду їй  може  бути  надано  право  на  шлюб,  якщо  буде
встановлено, що це відповідає її інтересам.
     Стаття 24. Добровільність шлюбу
1. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
2. Реєстрація  шлюбу  з особою,  яка визнана недієздатною,  а
також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх
дій  і  (або)  не могла керувати ними,  має наслідки,  встановлені
статтями 38-40 цього Кодексу.
     Стаття 25. Одношлюбність
1. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному
шлюбі.
2. Жінка  та чоловік мають право на повторний шлюб лише після
припинення попереднього шлюбу.
     Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою
1. У шлюбі між  собою  не  можуть  перебувати  особи,  які  є
родичами прямої лінії споріднення.
2. У  шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні,
неповнорідні) брат і сестра.  Повнорідними є брати і  сестри,  які
мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають
спільну матір або спільного батька.
3. У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні  брат  та
сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця.
4. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною
дитиною усиновлювача та  усиновленою  ним  дитиною,  а  також  між
дітьми, які були усиновлені ним.
5. У шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена
ним дитина.
Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною  може  бути
зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.
                             Глава 4
                    ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ШЛЮБУ
     Стаття 27. Значення державної реєстрації шлюбу
1. Державна  реєстрація  шлюбу  встановлена  для забезпечення
стабільності відносин між жінкою та  чоловіком,  охорони  прав  та
інтересів  подружжя,  їхніх дітей,  а також в інтересах держави та
суспільства.
2. Державна реєстрація шлюбу проводиться урочисто.
3. Державна реєстрація  шлюбу  засвідчується  Свідоцтвом  про
шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
     Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу
1. Заява  про  реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком
до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного  стану
за їхнім вибором.
2. Заява  про  реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком
особисто.
3. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини
особисто  подати  заяву  про реєстрацію шлюбу до державного органу
реєстрації  актів  цивільного  стану,  таку   заяву,   нотаріально
засвідчену,    можуть   подати   їх   представники.   Повноваження
представника мають бути нотаріально засвідчені.
4. Якщо реєстрація шлюбу  у  визначений  день  не  відбулася,
заява  про  реєстрацію  шлюбу  втрачає чинність після спливу трьох
місяців від дня її подання.
     Стаття 29. Ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію
                шлюбу, з їхніми правами та обов'язками
1. Орган   державної   реєстрації   актів   цивільного  стану
зобов'язаний ознайомити осіб,  які  подали  заяву  про  реєстрацію
шлюбу,  з  їхніми  правами  та обов'язками як майбутніх подружжя і
батьків та попередити про відповідальність за приховання  перешкод
до реєстрації шлюбу.
     Стаття 30.  Взаємна  обізнаність  осіб,  які подали заяву про
                 реєстрацію шлюбу, про стан здоров'я
1. Особи,  які подали заяву  про  реєстрацію  шлюбу,  повинні
повідомити одна одну про стан свого здоров'я.
2. Держава забезпечує створення умов для медичного обстеження
осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.
3. Порядок здійснення медичного обстеження осіб,  які  подали
заяву про реєстрацію шлюбу, встановлює Кабінет Міністрів України.
4. Результати    медичного    обстеження    є   таємницею   і
повідомляються лише особам, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.
5. Приховання тяжкої хвороби,  а також  хвороби,  небезпечної
для  другого з подружжя,  їхніх нащадків,  може бути підставою для
визнання шлюбу недійсним.
     Стаття 31. Заручини
1. Зарученими  вважаються  особи,  які   подали   заяву   про
реєстрацію шлюбу.
2. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб.
3. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати
другій  стороні  затрати,  що  були  нею  понесені  у  зв'язку   з
приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.
Такі затрати  не  підлягають відшкодуванню,  якщо відмова від
шлюбу   була   викликана   протиправною,   аморальною   поведінкою
нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для
того,  хто відмовився від шлюбу,  істотне значення (тяжка хвороба,
наявність дитини, судимість тощо).
4. У  разі відмови від шлюбу особи,  яка одержала подарунок у
зв'язку  з  майбутнім  шлюбом,  договір   дарування   за   вимогою
дарувальника може бути розірваний судом.
У разі  розірвання  договору особа зобов'язана повернути річ,
яка  була  їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати
її вартість.
     Стаття 32. Час реєстрації шлюбу
1. Шлюб  реєструється  після  спливу  одного  місяця  від дня
подання особами заяви про реєстрацію шлюбу.
За наявності  поважних  причин  керівник  державного   органу
реєстрації  актів  цивільного  стану  дозволяє реєстрацію шлюбу до
спливу цього строку.
2. У разі вагітності  нареченої,  народження  нею  дитини,  а
також   якщо  є  безпосередня  загроза  для  життя  нареченої  або
нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви.
3. Якщо є відомості  про  наявність  перешкод  до  реєстрації
шлюбу,  керівник  державного  органу  реєстрації  актів цивільного
стану може відкласти реєстрацію шлюбу,  але не  більш  як  на  три
місяці. Рішення про таке відкладення може бути оскаржене до суду.
     Стаття 33. Місце реєстрації шлюбу
1. Шлюб   реєструється   у   приміщенні   державного   органу
реєстрації актів цивільного стану.
За заявою наречених реєстрація шлюбу в  урочистій  обстановці
може бути проведена в іншому місці.
2. За  заявою  наречених  реєстрація  шлюбу може відбутися за
місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної
допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин
прибути до державного органу реєстрації актів цивільного стану.
     Стаття 34.  Реєстрація  шлюбу  в  присутності  нареченої   та
                 нареченого
1. Присутність  нареченої  та  нареченого в момент реєстрації
їхнього шлюбу є обов'язковою.
2. Реєстрація шлюбу через представника не допускається.
     Стаття 35. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу
1. Наречені мають право  обрати  прізвище  одного  з  них  як
спільне   прізвище  подружжя  або  надалі  іменуватися  дошлюбними
прізвищами.
2. Наречена,  наречений  мають  право  приєднати   до   свого
прізвища  прізвище нареченого,  нареченої.  Якщо вони обоє бажають
мати подвійне прізвище,  за їхньою  згодою  визначається  з  якого
прізвища воно буде починатися.
Складення більше  двох прізвищ не допускається,  якщо інше не
випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена
і (або) наречений.
3. Якщо   на  момент  реєстрації  шлюбу  прізвище  нареченої,
нареченого вже є подвійним,  вона,  він має право замінити одну із
частин свого прізвища на прізвище другого.
     Стаття 36. Правові наслідки шлюбу
1. Шлюб   є  підставою  для  виникнення  прав  та  обов'язків
подружжя.
2. Шлюб не може бути підставою для  надання  особі  пільг  чи
переваг,  а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені
Конституцією ( 254к/96-вр ) і законами України.
     Стаття 37. Правозгідність шлюбу
1. Шлюб є правозгідним, крім випадків, встановлених частинами
першою  -  третьою  статті  39  цього Кодексу, а також якщо він не
визнаний недійсним за рішенням суду.
                             Глава 5
                        НЕДІЙСНІСТЬ ШЛЮБУ
     Стаття 38. Підстави недійсності шлюбу
1. Підставою   недійсності   шлюбу   є    порушення    вимог,
встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу.
Стаття 39. Шлюб, який є недійсним
1. Недійсним є шлюб,  зареєстрований з особою,  яка одночасно
перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.
2. Недійсним  є  шлюб,  зареєстрований  між  особами,  які  є
родичами  прямої  лінії споріднення,  а також між рідними братом і
сестрою.
3. Недійсним є шлюб,  зареєстрований з  особою,  яка  визнана
недієздатною.
4. За заявою заінтересованої особи орган державної реєстрації
актів  цивільного   стану   анулює   актовий   запис   про   шлюб,
зареєстрований  з  особами, зазначеними у частинах першій - третій
цієї статті.
5. Якщо шлюб зареєстровано з  особою,  яка  вже  перебуває  у
шлюбі,  то  в  разі  припинення  попереднього  шлюбу до анулювання
актового запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає  дійсним
з моменту припинення попереднього шлюбу.
6. Актовий  запис  про  шлюб  анулюється незалежно від смерті
осіб,  з якими було зареєстровано шлюб (частини перша - третя цієї
статті), а також розірвання цього шлюбу.
     Стаття 40. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду
1. Шлюб  визнається недійсним за рішенням суду,  якщо він був
зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка.
Згода особи не вважається  вільною,  зокрема,  тоді,  коли  в
момент  реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом,
перебувала  у   стані   алкогольного,   наркотичного,   токсичного
сп'яніння,  в  результаті  чого  не  усвідомлювала сповна значення
своїх дій і (або) не могла  керувати  ними,  або  якщо  шлюб  було
зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.
2. Шлюб  визнається  недійсним  за  рішенням суду у разі його
фіктивності.
Шлюб є фіктивним,  якщо його укладено жінкою та чоловіком або
одним  із  них  без  наміру  створення  сім'ї  та  набуття прав та
обов'язків подружжя.
3. Шлюб не може  бути  визнаний  недійсним,  якщо  на  момент
розгляду   справи   судом   відпали  обставини,  які  засвідчували
відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.
     Стаття 41.  Шлюб,  який  може  бути  визнаний  недійсним   за
                 рішенням суду
1. Шлюб  може бути визнаний недійсним за рішенням суду,  якщо
він був зареєстрований:
1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з  порушенням
вимог, встановлених частиною четвертою статті 26 цього Кодексу;
2) між двоюрідними братом та сестрою;  між тіткою, дядьком та
племінником, племінницею;
3) з особою,  яка приховала свою тяжку хворобу  або  хворобу,
небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;
4) з  особою,  яка  не  досягла  шлюбного віку і якій не було
надано права на шлюб.
2. При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере
до  уваги,  наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи,
тривалість спільного проживання подружжя,  характер їхніх взаємин,
а також інші обставини, що мають істотне значення.
3. Шлюб  не  може  бути  визнаний недійсним у разі вагітності
дружини або народження дитини у осіб,  зазначених пунктами 1, 2, 4
частини  першої цієї статті,  або якщо той,  хто не досяг шлюбного
віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.
     Стаття 42.  Особи,  які мають право на звернення  до  суду  з
                 позовом про визнання шлюбу недійсним
1. Право  на  звернення  до суду з позовом про визнання шлюбу
недійсним мають  дружина  або  чоловік,  інші  особи,  права  яких
порушені  у  зв'язку  з реєстрацією цього шлюбу,  батьки,  опікун,
піклувальник дитини,  опікун недієздатної особи,  прокурор,  орган
опіки  та  піклування,  якщо  захисту потребують права та інтереси
дитини,  особи,  яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність
якої обмежена.
     Стаття 43. Визнання шлюбу недійсним після його припинення
1. Розірвання   шлюбу,  смерть  дружини  або  чоловіка  не  є
перешкодою для визнання шлюбу недійсним.
2. Якщо шлюб розірвано за рішенням суду,  позов про  визнання
його недійсним може бути пред'явлено лише після скасування рішення
суду про розірвання шлюбу.
     Стаття 44. Час, з якого шлюб є недійсним
1.  У  випадках,  передбачених  статтями 39-41 цього Кодексу,
шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.
Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу
1. Недійсний  шлюб  (стаття 39 цього Кодексу),  а також шлюб,
визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення
у  осіб,  між  якими  він  був зареєстрований,  прав та обов'язків
подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя
іншими законами України.
2. Якщо  протягом  недійсного шлюбу особи набули майно,  воно
вважається таким,  що належить  їм  на  праві  спільної  часткової
власності.
Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої
участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.
3. Якщо особа одержувала аліменти від  того,  з  ким  була  в
недійсному  шлюбі,  сума сплачених аліментів вважається такою,  що
одержана без достатньої правової підстави,  і підлягає  поверненню
відповідно до Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), але не більш
як за останні три роки.
4. Особа,  яка поселилася у житлове приміщення іншої особи  у
зв'язку  з реєстрацією з нею недійсного шлюбу,  не набула права на
проживання у ньому і може бути виселена.
5. Особа,  яка  у  зв'язку  з  реєстрацією  недійсного  шлюбу
змінила   своє  прізвище,  вважається  такою,  що  іменується  цим
прізвищем без достатньої правової підстави.
6.  Правові  наслідки,  встановлені частинами другою - п'ятою
цієї  статті,  застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до
реєстрації шлюбу і приховала їх від другої  сторони  і  (або)  від
державного органу реєстрації актів цивільного стану.
     Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу
1. Якщо  особа  не  знала  і  не могла знати про перешкоди до
реєстрації шлюбу, вона має право:
1) на поділ майна,  набутого у недійсному шлюбі,  як спільної
сумісної власності подружжя;
2) на   проживання   у   житловому  приміщенні,  в  яке  вона
поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом;
3) на аліменти відповідно до статей 75,  84,  86 і  88  цього
Кодексу;
4) на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.
     Стаття 47. Права   та   обов'язки  батьків  і  дитини,  яка
                народилася у недійсному шлюб
1. Недійсність шлюбу не впливає на  обсяг  взаємних  прав  та
обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі.
     Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним
1. Шлюб,  зареєстрований  у  відсутності  нареченої  і  (або)
нареченого,  вважається  неукладеним.  Запис  про  такий  шлюб   у
державному  органі реєстрації актів цивільного стану анулюється за
рішенням суду за заявою заінтересованої особи,  а також за  заявою
прокурора.
Глава 6
          ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ
     Стаття 49. Право на материнство
     1. Дружина має право на материнство.
     2.  Небажання  чоловіка  мати  дитину або нездатність його до
зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу.
     3. Позбавлення    жінки    можливості     народити     дитину
(репродуктивної    функції)    у    зв'язку   з   виконанням   нею
конституційних,  службових,  трудових обов'язків або в  результаті
протиправної  поведінки  щодо  неї  є  підставою для відшкодування
завданої їй моральної шкоди.
     4. Вагітній дружині мають бути створені  у  сім'ї  умови  для
збереження її здоров'я та народження здорової дитини.
     5. Дружині-матері  мають  бути  створені  у  сім'ї  умови для
поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.
     Стаття 50. Право на батьківств
     1. Чоловік має право на батьківство.
     2.  Відмова  дружини від народження дитини або нездатність її
до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу.
     3. Позбавлення  чоловіка можливості здійснення репродуктивної
функції у зв'язку  з  виконанням  ним  конституційних,  службових,
трудових  обов'язків  або в результаті протиправної поведінки щодо
нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.
     Стаття 51.  Право дружини та  чоловіка  на  повагу  до  своєї
                 індивідуальності
     1. Дружина  та  чоловік  мають рівне право на повагу до своєї
індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
     Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний
                розвиток
     1. Дружина  та  чоловік  мають  рівне  право  на  фізичний та
духовний розвиток,  на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на
створення умов для праці та відпочинку.
     Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища
     1. Якщо   при  реєстрації  шлюбу  дружина,  чоловік  зберегли
дошлюбні прізвища,  вони мають право подати до  державного  органу
реєстрації  актів цивільного стану,  який зареєстрував їхній шлюб,
або відповідного органу за місцем  їхнього  проживання  заяву  про
обрання  прізвища  одного  з них як їхнього спільного прізвища або
про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя.
     2. У разі зміни прізвища  державний  орган  реєстрації  актів
цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб.
     Стаття 54.  Право  дружини та чоловіка на розподіл обов'язків
                 та спільне вирішення питань життя сім'ї
     1. Дружина,  чоловік  мають  право  розподілити   між   собою
обов'язки в сім'ї.
     Дружина, чоловік  повинні  утверджувати  повагу  до будь-якої
праці, яка робиться в інтересах сім'ї.
     2. Усі найважливіші питання життя  сім'ї  мають  вирішуватися
подружжям  спільно,  на засадах рівності.  Дружина,  чоловік мають
право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї.
     3. Вважається,  що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї
вчинені за згодою другого з подружжя.
     Стаття 55. Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю
     1. Дружина  та  чоловік  зобов'язані  спільно піклуватися про
побудову сімейних відносин між собою та іншими  членами  сім'ї  на
почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
     2. Чоловік   зобов'язаний  утверджувати  в  сім'ї  повагу  до
матері.
     Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька.
     3.  Дружина  та чоловік відповідальні один перед одним, перед
іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
     4. Дружина   та   чоловік   зобов'язані   спільно  дбати  про
матеріальне забезпечення сім'ї.
     Стаття 56. Право дружини та чоловіка на особисту свободу
     1. Дружина та  чоловік  мають  право  на  вибір  місця  свого
проживання.
     2. Дружина  та  чоловік  мають право вживати заходів,  які не
заборонені законом і не суперечать моральним засадам  суспільства,
щодо підтримання шлюбних відносин.
     3. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
     4. Примушування до припинення шлюбних відносин,  примушування
до їх збереження,  в тому числі примушування до статевого  зв'язку
за  допомогою  фізичного  або психічного насильства,  є порушенням
права дружини,  чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки,
встановлені законом.
                             Глава
               ПРАВО ОСОБИСТОЇ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ
                       ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА
     Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини,
                чоловіка
     1. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
     1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
     2) майно,  набуте  нею,  ним  за  час шлюбу,  але на підставі
договору дарування або в порядку спадкування;
     3) майно,  набуте нею,  ним за час шлюбу,  але за кошти,  які
належали їй, йому особисто.
     2. Особистою  приватною  власністю дружини та чоловіка є речі
індивідуального користування,  в тому  числі  коштовності,  навіть
тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
     3. Особистою приватною власністю дружини,  чоловіка є премії,
нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.
     Суд може визнати за другим з подружжя право  на  частку  цієї
премії,  нагороди,  якщо  буде  встановлено,  що  він своїми діями
(ведення домашнього господарства,  виховання дітей тощо) сприяв її
одержанню.
     4. Особистою  приватною власністю дружини,  чоловіка є кошти,
одержані як відшкодування за втрату (пошкодження)  речі,  яка  їй,
йому   належала,  а  також  як  відшкодування  завданої  їй,  йому
моральної шкоди.
     5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові
суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим
страхуванням.
     6. Суд може визнати особистою  приватною  власністю  дружини,
чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання
у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
     7. Якщо у придбання майна вкладені  крім  спільних  коштів  і
кошти,  що  належали  одному з подружжя,  то частка у цьому майні,
відповідно  до  розміру  внеску,  є   його   особистою   приватною
власністю.
     Стаття 58. Право на плоди та доходи від речей, що є особистою
                приватною власністю дружини, чоловіка
     1. Якщо річ,  що належить одному з подружжя, плодоносить, дає
приплід  або  дохід  (дивіденди),  він  є  власником  цих  плодів,
приплоду або доходу (дивідендів).
     Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком права особистої
                приватної власності
     1. Той  із  подружжя,  хто є власником майна,  визначає режим
володіння та  користування  ним  з  урахуванням  інтересів  сім'ї,
насамперед дітей.
     2. При    розпорядженні   своїм   майном   дружина,   чоловік
зобов'язані враховувати інтереси дитини,  інших членів сім'ї,  які
відповідно до закону мають право користування ним.
                             Глава 8
            ПРАВО СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ
     Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності
                подружжя
     1. Майно,  набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та
чоловікові  на  праві  спільної  сумісної  власності незалежно від
того,  що один з них не мав з поважної причини (навчання,  ведення
домашнього   господарства,   догляд   за   дітьми,  хвороба  тощо)
самостійного заробітку (доходу).
     2. Вважається,  що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей
індивідуального  користування,  є об'єктом права спільної сумісної
власності подружжя.
     Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності
     1. Об'єктами  права  спільної  сумісної  власності   подружжя
можуть  бути  будь-які  речі,  за  винятком  тих,  які виключені з
цивільного обороту.
     2. Об'єктом права спільної  сумісної  власності  є  заробітна
плата,  пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя
і внесені до сімейного  бюджету  або  внесені  на  його  особистий
рахунок у банківську (кредитну) установу.
     3. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї,
то гроші,  інше майно,  в тому числі  гонорар,  виграш,  які  були
одержані  за  цим  договором,  є  об'єктом права спільної сумісної
власності подружжя.
     4. Речі  для   професійних   занять   (музичні   інструменти,
оргтехніка,  лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для
одного з подружжя,  є об'єктом права спільної  сумісної  власності
подружжя.
     Стаття 62.   Виникнення  права  спільної  сумісної  власності
                  подружжя  на  майно,  що  належало  дружині,
                  чоловікові
     1. Якщо   майно   дружини,  чоловіка  за  час  шлюбу  істотно
збільшилося  у  своїй  вартості  внаслідок  спільних  трудових  чи
грошових  затрат або затрат другого з подружжя,  воно у разі спору
може  бути  визнане  за  рішенням  суду  об'єктом  права  спільної
сумісної власності подружжя.
     Стаття 63.   Здійснення  подружжям  права  спільної  сумісної
                  власності
     1. Дружина  та  чоловік  мають  рівні  права  на   володіння,
користування  і  розпоряджання  майном,  що  належить  їм на праві
спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю
між ними.
     Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
     1. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх
договорів,  які не заборонені законом,  як щодо майна, що є їхньою
особистою  приватною власністю,  так і щодо майна,  яке є об'єктом
права спільної сумісної власності подружжя.
     2. Договір  про  відчуження  одним  із  подружжя  на  користь
другого   з  подружжя  своєї  частки  у  праві  спільної  сумісної
власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.
     Стаття 65.  Право подружжя  на  розпоряджання  майном,  що  є
                 об'єктом   права   спільної   сумісної  власності
                 подружжя
     1. Дружина,  чоловік розпоряджаються майном,  що  є  об'єктом
права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
     2. При  укладенні договорів одним із подружжя вважається,  що
він діє за згодою другого з подружжя.  Дружина,  чоловік має право
на  звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як
такого,  що укладений другим із подружжя без її,  його згоди, якщо
цей договір виходить за межі дрібного побутового.
     3. Для укладення одним із подружжя договорів,  які потребують
нотаріального посвідчення і (або) державної  реєстрації,  а  також
договорів  стосовно  цінного  майна,  згода другого з подружжя має
бути подана письмово.
     Згода на  укладення  договору,  який  потребує  нотаріального
посвідчення  і  (або)  державної реєстрації,  має бути нотаріально
засвідчена.
     4. Договір,  укладений одним із подружжя в  інтересах  сім'ї,
створює обов'язки для другого з подружжя,  якщо майно, одержане за
договором, використане в інтересах сім'ї.
     Стаття 66.  Право подружжя на визначення порядку користування
                 майном
     1. Подружжя  має  право  домовитися  між  собою  про  порядок
користування майном,  що йому належить на праві спільної  сумісної
власності.
     2. Договір   про   порядок  користування  житловим  будинком,
квартирою,  іншою будівлею чи спорудою,  земельною ділянкою,  якщо
він нотаріально посвідчений, зобов'язує правонаступника дружини та
чоловіка.
     Стаття 67.  Право на розпоряджання  часткою  у  майні,  що  є
                 об'єктом права    спільної   сумісної   власності
                 подружжя
     1. Дружина,  чоловік  мають  право  укласти  з  іншою  особою
договір  купівлі-продажу,  міни,  дарування,  довічного  утримання
(догляду),  застави щодо своєї частки у  праві  спільної  сумісної
власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або
визначення порядку користування майном.
     2. Дружина,  чоловік мають  право  скласти  заповіт  на  свою
частку   у  праві  спільної  сумісної  власності  подружжя  до  її
визначення та виділу в натурі.
     Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після
                розірвання шлюбу
     1. Розірвання  шлюбу  не  припиняє  права  спільної  сумісної
власності на майно, набуте за час шлюбу.
     2. Розпоряджання  майном,  що  є  об'єктом   права   спільної
сумісної    власності,   після   розірвання   шлюбу   здійснюється
співвласниками  виключно  за  взаємною   згодою,   відповідно   до
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).
     Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права
                спільної сумісної власності подружжя
     1. Дружина і чоловік мають право на поділ майна,  що належить
їм на праві спільної сумісної власності,  незалежно від розірвання
шлюбу.
     2. Дружина і чоловік мають право розділити майно за  взаємною
згодою.
     Договір про   поділ   житлового   будинку,  квартири,  іншого
нерухомого майна,  а також про  виділ  нерухомого  майна  дружині,
чоловікові  зі  складу  усього майна подружжя має бути нотаріально
посвідчений.
     Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі
                майна,  що  є  об'єктом  права  спільної  сумісної
                власності подружжя
     1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної
власності  подружжя,  частки  майна дружини та чоловіка є рівними,
якщо  інше  не  визначено  домовленістю  між  ними   або   шлюбним
договором.
     2. При  вирішенні  спору  про поділ майна суд може відступити
від засади рівності часток подружжя за обставин,  що мають істотне
значення,  зокрема  якщо  один  із  них  не  дбав  про матеріальне
забезпечення сім'ї,  приховав,  знищив чи пошкодив спільне  майно,
витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
     3. За рішенням суду частка майна дружини,  чоловіка може бути
збільшена,  якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні
повнолітні син,  дочка,  за умови,  що розмір аліментів,  які вони
одержують,  недостатній  для   забезпечення   їхнього   фізичного,
духовного розвитку та лікування.
     Стаття 71.  Способи  та  порядок поділу майна,  що є об'єктом
                 права спільної сумісної власності подружжя
     1. Майно,  що є об'єктом права  спільної  сумісної  власності
подружжя, ділиться між ними в натурі.
     Якщо дружина  та  чоловік  не  домовилися  про порядок поділу
майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги
інтереси  дружини,  чоловіка,  дітей  та інші обставини,  що мають
істотне значення.
     2. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше
не визначено домовленістю між ними.
     3. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя,
хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих
речей   враховується   при  присудженні  іншого  майна  другому  з
подружжя.
     4. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість
його частки у праві спільної сумісної власності на майно,  зокрема
на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише
за  його  згодою,  крім випадків,  передбачених Цивільним кодексом
України ( 1540-06 ).
     5. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе
за  умови  попереднього  внесення  другим  із подружжя відповідної
грошової суми на депозитний рахунок суду.
     Стаття 72. Застосування  позовної давності до вимог про поділ
                майна,  що  є  об'єктом  права  спільної  сумісної
                власності подружжя
     1. Позовна давність не  застосовується  до  вимог  про  поділ
майна,  що  є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,
якщо шлюб між ними не розірвано.
     2. До вимоги про  поділ  майна,  заявленої  після  розірвання
шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
     Позовна давність   обчислюється   від   дня,   коли  один  із
співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права
власності.
     Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права
                спільної сумісної власності подружжя
     1. За зобов'язаннями одного з подружжя  стягнення  може  бути
накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної
сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
     2. Стягнення може бути накладено на  майно,  яке  є  спільною
сумісною  власністю подружжя,  якщо судом встановлено,  що договір
був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і  те,  що  було
одержане за договором, використано на її потреби.
     3. При   відшкодуванні  шкоди,  завданої  злочином  одного  з
подружжя,  стягнення може бути накладено на майно,  набуте за  час
шлюбу,  якщо рішенням суду встановлено,  що це майно було придбане
на кошти, здобуті злочинним шляхом.
     Стаття 74. Право на майно жінки  та чоловіка,  які проживають
                однією  сім'єю,  але  не  перебувають  у шлюбі між
                собою
     1. Якщо жінка та чоловік проживають  однією  сім'єю,  але  не
перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного
проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо
інше не встановлено письмовим договором між ними.
     2. На майно,  що є об'єктом права спільної сумісної власності
жінки  та  чоловіка,  які  не  перебувають  у  шлюбі  між   собою,
поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
                             Глава 9
             ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ ПО УТРИМАННЮ
     Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання
     1. Дружина,  чоловік  повинні  матеріально  підтримувати один
одного.
     2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя,  який є
непрацездатним,  потребує  матеріальної  допомоги,  за  умови,  що
другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу
     3. Непрацездатним вважається  той  із  подружжя,  який  досяг
пенсійного віку,  встановленого законом,  або є інвалідом I, II чи
III групи.
     4. Один  із  подружжя  є  таким,  що  потребує   матеріальної
допомоги,  якщо заробітна плата,  пенсія,  доходи від використання
його  майна,  інші  доходи  не  забезпечують   йому   прожиткового
мінімуму, встановленого законом.
     5. Права  на  утримання  не має той із подружжя,  хто негідно
поводився  у  шлюбних  відносинах,   а   також   той,   хто   став
непрацездатним  у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину,  якщо
це встановлено судом.
     6. Той із подружжя,  хто  став  непрацездатним  у  зв'язку  з
протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання
незалежно  від  права  на  відшкодування   шкоди   відповідно   до
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ).
     Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу
     1. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке
виникло у неї за час шлюбу.
     2. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання,  якщо
вона  стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного
року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної  допомоги  і
якщо   її   колишній   чоловік,   колишня  дружина  може  надавати
матеріальну допомогу.
     Особа має  право  на  утримання  і  тоді,  коли  вона   стала
інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу,  якщо
її інвалідність була результатом протиправної поведінки  щодо  неї
колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
     3. Якщо  на  момент  розірвання  шлюбу  жінці,  чоловікові до
досягнення встановленого законом  пенсійного  віку  залишилося  не
більш як п'ять років,  вона, він матимуть право на утримання після
досягнення цього пенсійного  віку,  за  умови,  що  у  шлюбі  вони
спільно проживали не менш як десять років.
     4. Якщо  у  зв'язку з вихованням дитини,  веденням домашнього
господарства,  піклуванням про членів сім'ї,  хворобою або  іншими
обставинами,  що  мають істотне значення,  один із подружжя не мав
можливості одержати освіту,  працювати, зайняти відповідну посаду,
він  має  право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді,
якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і
що  колишній  чоловік,  колишня  дружина може надавати матеріальну
допомогу.
     Право на утримання у  цьому  випадку  триває  протягом  трьох
років від дня розірвання шлюбу.
     Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя
     1. Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у
натуральній або грошовій формі за їхньою згодою.
     2. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя,
як правило, у грошовій формі.
     3. Аліменти   сплачуються   щомісячно.   За  взаємною  згодою
аліменти можуть бути сплачені наперед.
     4. Якщо  платник  аліментів  виїжджає   на   постійне   місце
проживання  у державу,  з якою Україна не має договору про надання
правової допомоги,  аліменти можуть бути сплачені наперед за  час,
визначений  домовленістю  подружжя,  а  у разі спору - за рішенням
суду.
     Стаття 78. Договір подружжя про надання утримання
     1. Подружжя  має  право укласти договір про надання утримання
одному з них,  у якому визначити умови,  розмір та строки  виплати
аліментів.  Договір  укладається  у  письмовій формі і нотаріально
посвідчується.
     2. У разі невиконання одним із подружжя  свого  обов'язку  за
договором  про  надання  утримання  аліменти можуть стягуватися на
підставі виконавчого напису нотаріуса.
     Стаття 79.  Час, протягом якого сплачуються аліменти одному з
                 подружжя
     1. Аліменти  присуджуються  за  рішенням суду від дня подання
позовної заяви.
     2. Якщо позивач вживав заходів щодо одержання  аліментів  від
відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача
від їх сплати,  суд, залежно від обставин справи, може постановити
рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за
один рік.
     3. Якщо  один  із  подружжя  одержує  аліменти  у  зв'язку  з
інвалідністю,    сплата    аліментів    триває   протягом   строку
інвалідності.  У   разі   подання   відповідного   документа   про
продовження  строку інвалідності стягнення аліментів продовжується
на відповідний строк без додаткового рішення суду про це.
     Стаття 80.  Визначення розміру аліментів одному з подружжя за
                 рішенням суду
     1. Аліменти  присуджуються  одному  з  подружжя  у частці від
заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у  твердій  грошовій
сумі.
     2. Розмір   аліментів   одному  з  подружжя  суд  визначає  з
урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх  дочки,
сина,  батьків  та з урахуванням інших обставин,  що мають істотне
значення.
     3. Розмір  аліментів,  визначений  судом,  може  бути  згодом
змінений   за  рішенням  суду  за  позовною  заявою  платника  або
одержувача аліментів у разі зміни їхнього  матеріального  і  (або)
сімейного стану.
     Стаття 81.  Види  доходів,  які  враховуються  при визначенні
                 розміру аліментів
     1. Перелік видів доходів,  які  враховуються  при  визначенні
розміру  аліментів  на одного з подружжя,  дітей,  батьків,  інших
осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.
     Стаття 82. Припинення права одного з подружжя на утримання
     1. Право одного з подружжя на утримання,  а  також  право  на
утримання,  яке  особа має після розірвання шлюбу,  припиняється у
разі поновлення його працездатності,  а  також  реєстрації  з  ним
повторного шлюбу.
     Право   на   утримання  припиняється  від  дня  настання  цих
обставин.
     2. Якщо після припинення права на утримання виконання рішення
суду  про  стягнення  аліментів  буде  продовжуватися,  всі  суми,
одержані  як  аліменти,  вважаються  такими,   що   одержані   без
достатньої  правової  підстави,  і підлягають поверненню у повному
обсязі, але не більш як за три роки.
     3. Право одного з подружжя на аліменти,  які були  присуджені
за рішенням суду,  може бути припинене за рішенням суду, якщо буде
встановлено, що:
     1) одержувач  аліментів  перестав  потребувати   матеріальної
допомоги;
     2) платник   аліментів   неспроможний   надавати  матеріальну
допомогу.
     4. Право  одного  з  подружжя  на  утримання  припиняється  у
випадках, передбачених статтями 83, 85, 87 і 89 цього Кодексу.
     Стаття 83.  Позбавлення права на утримання або обмеження його
                 строком
     1. Рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права
на утримання або обмежено його строком, якщо:
     1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час;
     2) непрацездатність    того    з   подружжя,   хто   потребує
матеріальної допомоги,  виникла в результаті вчинення ним умисного
злочину;
     3) непрацездатність  або  тяжка хвороба того з подружжя,  хто
потребує матеріальної  допомоги,  була  прихована  від  другого  з
подружжя при реєстрації шлюбу;
     4) одержувач  аліментів  свідомо  поставив  себе  у становище
такого, що потребує матеріальної допомоги.
     2. Положення цієї статті поширюються і на осіб,  у яких право
на аліменти виникло після розірвання шлюбу.
     Стаття 84. Право дружини на утримання під час вагітності та у
                разі проживання з нею дитини
     1. Дружина має  право  на  утримання  від  чоловіка  під  час
вагітності.
     2. Дружина,  з  якою проживає дитина,  має право на утримання
від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
     3. Якщо дитина має вади фізичного  або  психічного  розвитку,
дружина,  з  якою  проживає  дитина,  має  право  на утримання від
чоловіка до досягнення дитиною шести років.
     4. Право на утримання вагітна дружина,  а  також  дружина,  з
якою  проживає  дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та
незалежно від її матеріального становища,  за  умови,  що  чоловік
може надавати матеріальну допомогу.
     5. Аліменти,   присуджені   дружині   під   час   вагітності,
сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду.
     6. Право на утримання вагітна дружина,  а  також  дружина,  з
якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
     Стаття 85. Припинення права дружини на утримання
     1. Право  дружини на утримання,  передбачене статтею 84 цього
Кодексу,  припиняється в разі  припинення  вагітності,  народження
дитини  мертвою або якщо дитина передана на виховання іншій особі,
а також у разі смерті дитини.
     2. Право дружини на утримання припиняється,  якщо за рішенням
суду  виключено відомості про чоловіка як батька з актового запису
про народження дитини.
     Стаття 86.  Право чоловіка на утримання у разі  проживання  з
                 ним дитини
     1. Чоловік,  з  яким проживає дитина,  має право на утримання
від дружини - матері дитини до досягнення дитиною трьох років.
     2. Якщо дитина має вади фізичного  або  психічного  розвитку,
чоловік,  з  яким  проживає  дитина,  має  право  на утримання від
дружини до досягнення дитиною шести років.
     3. Право на утримання чоловік,  з яким проживає  дитина,  має
незалежно   від  того,  чи  він  працює,  та  незалежно  від  його
матеріального  становища,  за  умови,  що  дружина  може  надавати
матеріальну допомогу.
     4. Право на утримання чоловік,  з яким проживає дитина, має і
після розірвання шлюбу.
     Стаття 87. Припинення права чоловіка на утримання
     1. Право чоловіка на утримання,  передбачене статтею 86 цього
Кодексу,  припиняється,  якщо  дитина  передана на виховання іншій
особі, а також у разі смерті дитини.
     2. Право чоловіка на утримання припиняється, якщо за рішенням
суду  виключено  відомості  про дружину як матір з актового запису
про народження дитини.
     Стаття 88. Право на утримання того з подружжя, з ким проживає
                дитина-інвалід
     1. Якщо  один  із  подружжя,  в  тому  числі  і працездатний,
проживає  з  дитиною-інвалідом,  яка  не   може   обходитися   без
постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на
утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну
допомогу.
     Право на  утримання  триває протягом всього часу проживання з
дитиною-інвалідом  та   опікування   нею   і   не   залежить   від
матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.
     2. Розмір   аліментів   тому   з  подружжя,  з  ким  проживає
дитина-інвалід,  визначається  за  рішенням   суду  відповідно  до
частини першої статті 80 цього Кодексу, без урахування  можливості
одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина.
     Стаття 89. Припинення права на утримання за домовленістю
                подружжя
     1. Подружжя,  а  також особи,  шлюб між якими було розірвано,
мають право укласти договір  про  припинення  права  на  утримання
взамін  набуття  права власності на житловий будинок,  квартиру чи
інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.
     Договір, за яким передається у власність нерухоме майно,  має
бути нотаріально посвідчений і підлягає державній реєстрації.
     2. Якщо  особи домовилися про припинення права на утримання у
зв'язку з  одержанням  одноразової  грошової  виплати,  обумовлена
грошова  сума  має бути внесена на депозитний рахунок нотаріальної
контори до посвідчення договору.
     3. На майно,  одержане на підставі  договору  про  припинення
права на утримання, не може бути звернене стягнення.
     Стаття 90.  Взаємна  участь  дружини,  чоловіка у витратах на
                 лікування
     1. Дружина,  чоловік  взаємно  зобов'язані  брати  участь   у
витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя.
     Стаття 91.  Право  на  утримання  жінки  та чоловіка,  які не
                перебувають у шлюбі між собою
     1. Якщо жінка та чоловік,  які не  перебувають  у  шлюбі  між
собою,  тривалий час проживали однією сім'єю, той із них, хто став
непрацездатним  під  час  спільного  проживання,  має   право   на
утримання відповідно до статті 76 цього Кодексу.
     2. Жінка  та  чоловік,  які не перебувають у шлюбі між собою,
мають право на утримання в  разі  проживання  з  нею,  ним  їхньої
дитини,  відповідно  до  частин  другої  -  четвертої статті 84 та
статей 86 і 88 цього Кодексу.
     3. Право  жінки  та  чоловіка  на  утримання  припиняється  з
підстав,  встановлених пунктами 2 і 4 статті 83, статтями 85, 87 і89 цього Кодексу.
                            Глава 10
                         ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР
     Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору
     1. Шлюбний договір може бути  укладено  особами,  які  подали
заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.
     2. На  укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу,  якщо
його стороною є неповнолітня особа,  потрібна  письмова  згода  її
батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.
     Стаття 93. Зміст шлюбного договору
     1. Шлюбним   договором   регулюються  майнові  відносини  між
подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.
     2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові  права  та
обов'язки подружжя як батьків.
     3. Шлюбний  договір  не  може  регулювати  особисті відносини
подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.
     4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які
встановлені  цим  Кодексом,  а  також  ставити одного з подружжя у
надзвичайно невигідне матеріальне становище.
     5. За шлюбним договором  не  може  передаватися  у  власність
одному  з  подружжя  нерухоме  майно  та інше майно,  право на яке
підлягає державній реєстрації.
     Стаття 94. Форма шлюбного договору
     1. Шлюбний  договір   укладається   у   письмовій   формі   і
нотаріально посвідчується.
     Стаття 95. Початок дії шлюбного договору
     1. Якщо  шлюбний  договір  укладено до реєстрації шлюбу,  він
набирає чинності у день реєстрації шлюбу.
     2. Якщо  шлюбний  договір  укладено  подружжям,  він  набирає
чинності у день його нотаріального посвідчення.
     Стаття 96. Строк дії шлюбного договору
     1. У  шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк
його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків.
     2. У  шлюбному  договорі  може  бути   встановлена   чинність
договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.
     Стаття 97.  Визначення  у  шлюбному договорі правового режиму
                 майна
     1. У  шлюбному  договорі  може  бути  визначене  майно,   яке
дружина,  чоловік  передає  для  використання  на  спільні потреби
сім'ї,  а також правовий  режим  майна,  подарованого  подружжю  у
зв'язку з реєстрацією шлюбу.
     2. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте
ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його
спільною  частковою  власністю  або  особистою приватною власністю
кожного з них.
     3. Сторони можуть  домовитися  про  можливий  порядок  поділу
майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.
     4. У    шлюбному    договорі   сторони   можуть   передбачити
використання  належного  їм  обом  або  одному  з  них  майна  для
забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.
     5. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші
умови  щодо  правового  режиму  майна,  якщо  вони  не  суперечать
моральним засадам суспільства.
     Стаття 98. Визначення    у   шлюбному   договорі   порядку
                користування житлом
     1. Якщо  у  зв'язку  з  укладенням  шлюбу  один  із  подружжя
вселяється в житлове приміщення,  яке належить другому з подружжя,
сторони  у  шлюбному  договорі  можуть  домовитися   про   порядок
користування   ним.   Подружжя   може  домовитися  про  звільнення
житлового приміщення тим з подружжя,  хто вселився в нього, в разі
розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.
     2. Сторони  можуть  домовитися  про  проживання  у  житловому
приміщенні,  яке належить  одному  з  них  чи  є  їхньою  спільною
власністю, їхніх родичів.
     Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання
     1. Сторони  можуть  домовитися про надання утримання одному з
подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у  матеріальній
допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.
     2. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки
виплати аліментів,  то в разі невиконання одним із подружжя  свого
обов'язку  за  договором  аліменти  можуть стягуватися на підставі
виконавчого напису нотаріуса.
     3. Шлюбним  договором  може   бути   встановлена   можливість
припинення  права  на  утримання  одного  з  подружжя  у зв'язку з
одержанням ним майнової (грошової) компенсації.
     Стаття 100. Зміна умов шлюбного договору
     1. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.
     2.  Шлюбний  договір  може  бути змінено подружжям. Угода про
зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.
     3. На  вимогу  одного  з подружжя шлюбний договір за рішенням
суду може бути  змінений,  якщо  цього  вимагають  його  інтереси,
інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що
мають істотне значення.
     Стаття 101. Право на відмову від шлюбного договору
     1. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору.
     Права та   обов'язки,    встановлені    шлюбним    договором,
припиняються  в  день  подання  до нотаріуса заяви про відмову від
нього.
     Стаття 102. Розірвання шлюбного договору
     1. На вимогу одного з  подружжя  шлюбний  договір  може  бути
розірваний за рішенням суду з підстав,  що мають істотне значення,
зокрема в разі неможливості його виконання.
     Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним
     1. Шлюбний договір на вимогу  одного  з  подружжя  або  іншої
особи,  права  та інтереси якої цим договором порушені,  може бути
визнаний  недійсним  за  рішенням  суду  з  підстав,  встановлених
Цивільним кодексом України ( 1540-06 ).
                             Глава 11
                         ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ
     Стаття 104. Підстави припинення шлюбу
     1. Шлюб  припиняється  внаслідок смерті одного з подружжя або
оголошення його померлим.
     2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
     3. Якщо один із подружжя помер до набрання чинності  рішенням
суду   про   розірвання  шлюбу,  вважається,  що  шлюб  припинився
внаслідок його смерті.
     4. Якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання
шлюбу  один  із  подружжя  помер,  вважається,  що шлюб припинився
внаслідок його розірвання.
     Стаття 105. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання
     1. Шлюб припиняється внаслідок його  розірвання  за  спільною
заявою  подружжя або одного з них на підставі постанови державного
органу реєстрації актів цивільного стану, відповідно до статей 106
та 107 цього Кодексу.
     2. Шлюб  припиняється  внаслідок  його розірвання за спільною
заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109
цього Кодексу.
     3. Шлюб  припиняється  внаслідок  його  розірвання за позовом
одного з подружжя на підставі рішення суду,  відповідно до  статті
110 цього Кодексу.
     Стаття 106.  Розірвання  шлюбу  державним  органом реєстрації
                  актів цивільного стану за заявою  подружжя,  яке
                  не має дітей
      1. Подружжя,   яке   не  має  дітей,  має  право  подати  до
державного органу реєстрації  актів  цивільного  стану  заяву  про
розірвання шлюбу.
     2. Державний орган реєстрації актів цивільного стану виносить
постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від  дня
подання такої заяви, якщо вона не була відкликана.
     3. Шлюб  розривається  незалежно  від наявності між подружжям
майнового спору.
     Стаття 107.  Розірвання шлюбу  державним  органом  реєстрації
                  актів   цивільного  стану  за  заявою  одного  з
                  подружжя
     1. Шлюб  розривається  державним  органом  реєстрації   актів
цивільного  стану  за  заявою  одного із подружжя,  якщо другий із
подружжя:
     1) визнаний безвісно відсутнім;
     2) визнаний недієздатним;
     3) засуджений за вчинення  злочину  до  позбавлення  волі  на
строк не менш як три роки.
     2. Шлюб  розривається  незалежно  від наявності між подружжям
майнового спору.
     Стаття 108. Визнання розірвання шлюбу фіктивним
     1. За  заявою   заінтересованої   особи   розірвання   шлюбу,
здійснене  відповідно  до  положень статті 106 та пункту 3 частини
першої  статті  107  цього  Кодексу,  може  бути   визнане   судом
фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували
проживати  однією  сім'єю  і  не  мали  наміру  припинити   шлюбні
відносини.
     На підставі  рішення  суду актовий запис про розірвання шлюбу
та Свідоцтво про розірвання  шлюбу  анулюються  державним  органом
реєстрації актів цивільного стану.
     Стаття 109.  Розірвання  шлюбу  за  рішенням суду за спільною
                  заявою подружжя, яке має дітей
     1. Подружжя,  яке має дітей,  має право подати до суду  заяву
про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із
них будуть проживати діти,  яку участь у забезпеченні умов їхнього
життя  братиме той з батьків,  хто буде проживати окремо,  а також
про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.
     2. Договір між подружжям про розмір аліментів на  дитину  має
бути  нотаріально  посвідчений.  У разі невиконання цього договору
аліменти  можуть  стягуватися  на  підставі   виконавчого   напису
нотаріуса.
     3. Суд  постановляє  рішення про розірвання шлюбу,  якщо буде
встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі
дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені
їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
     4. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після  спливу
одного  місяця  від дня подання заяви.  До закінчення цього строку
дружина і чоловік мають  право  відкликати  заяву  про  розірвання
шлюбу.
     Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу
     1. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із
подружжя.
     2. Позов про  розірвання  шлюбу  не  може  бути  пред'явлений
протягом   вагітності   дружини  та  протягом  одного  року  після
народження дитини,  крім випадків,  коли один із  подружжя  вчинив
протиправну поведінку,  яка містить ознаки злочину, щодо другого з
подружя або дитини.
     3. Чоловік,  дружина  мають  право   пред'явити   позов   про
розірвання  шлюбу  протягом  вагітності дружини,  якщо батьківство
зачатої дитини визнане іншою особою.
     4. Чоловік,  дружина  мають  право   пред'явити   позов   про
розірвання   шлюбу   до   досягнення  дитиною  одного  року,  якщо
батьківство щодо неї визнане іншою особою  або  за  рішенням  суду
відомості  про  чоловіка  як  батька  дитини виключено із актового
запису про народження дитини.
     5. Опікун має право пред'явити позов  про  розірвання  шлюбу,
якщо  цього  вимагають  інтереси  того  з  подружжя,  хто визнаний
недієздатним.
     Стаття 111. Заходи суду щодо примирення подружжя
     1. Суд вживає заходів щодо примирення подружжя,  якщо  це  не
суперечить моральним засадам суспільства.
     Стаття 112. Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з
                 подружжя
     1. Суд з'ясовує фактичні взаємини  подружжя,  дійсні  причини
позову  про розірвання шлюбу,  бере до уваги наявність малолітньої
дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
     2. Суд постановляє рішення про розірвання  шлюбу,  якщо  буде
встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу
суперечило б інтересам одного з них,  інтересам  їхніх  дітей,  що
мають істотне значення.
     Стаття 113. Право на вибір прізвища після розірвання шлюбу
     1. Особа,  яка  змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією
шлюбу,  має право після розірвання шлюбу  надалі  іменуватися  цим
прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
     Стаття 114. Момент припинення шлюбу у разі його розірвання
     1. У разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів
цивільного  стану  шлюб  припиняється   у   день   винесення   ним
відповідної постанови.
     2. У  разі  розірвання  шлюбу  судом шлюб припиняється у день
набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
     Стаття 115. Реєстрація розірвання шлюбу
     1. Розірвання шлюбу,  здійснене за рішенням  суду,  має  бути
зареєстроване  в  державному  органі  реєстрації  актів цивільного
стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка.
     2. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом  про  розірвання
шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
     Стаття 116. Право на повторний шлюб після розірвання шлюбу
     1. Після   розірвання   шлюбу   та  одержання  Свідоцтва  про
розірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб.
     Стаття 117. Право на поновлення шлюбу після його розірвання
     1. Жінка та чоловік,  шлюб між якими  було  розірвано,  мають
право  подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови,
що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі.
     2. На  підставі  рішення  суду  про   поновлення   шлюбу   та
анулювання  запису  акта  про  розірвання  шлюбу  державний  орган
реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб, у
якому  день  реєстрації  шлюбу,  за  вибором  подружжя,  може бути
визначений днем першої його реєстрації або днем набрання  чинності
рішенням суду про поновлення шлюбу.
     Стаття 118. Поновлення шлюбу у разі з'явлення особи, яка була
                 оголошена   померлою   або    визнана    безвісно
                 відсутньою
     1. Якщо  особа,  яка  була оголошена померлою,  з'явилася,  і
відповідне  рішення  суду  скасоване,  її  шлюб  з  іншою   особою
поновлюється  за  умови,  що ніхто з них не перебуває у повторному
шлюбі.
     2. Якщо  особа,  яка  була   визнана   безвісно   відсутньою,
з'явилася,  і  відповідне рішення суду скасоване,  її шлюб з іншою
особою може бути поновлений за їхньою заявою, за умови, що ніхто з
них не перебуває у повторному шлюбі.
     3. У  випадках,  передбачених частинами першою та другою цієї
статті,  державний орган реєстрації актів цивільного стану  анулює
запис акта про розірвання шлюбу та відповідне свідоцтво, видане на
його підставі.
     Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя
     1. За заявою подружжя або  позовом  одного  з  них  суд  може
постановити  рішення про встановлення для подружжя режиму окремого
проживання у  разі  неможливості  чи  небажання  дружини  і  (або)
чоловіка проживати спільно.
     2. Режим  окремого  проживання припиняється у разі поновлення
сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного  з
подружжя.
     Стаття 120.  Правові  наслідки  встановлення  режиму окремого
                  проживання подружжя
     1. Встановлення режиму окремого проживання не  припиняє  прав
та обов'язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина
та чоловік мали до встановлення цього  режиму,  а  також  прав  та
обов'язків, які встановлені шлюбним договором
     2. У разі встановлення режиму окремого проживання:
     1) майно,  набуте  в  майбутньому  дружиною та чоловіком,  не
вважатиметься набутим у шлюбі;
     2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не
вважатиметься такою, що походить від її чоловіка;
     3) дружина,  чоловік  можуть  усиновлювати  дитину  без згоди
другого з подружжя.
                            Розділ III
            ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА І ДИТИНИ
                             Глава 12
                   ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДИТИНИ
     Стаття 121.  Загальні підстави виникнення прав та  обов'язків
                  матері, батька і дитини
     1. Права та обов'язки матері,  батька і дитини ґрунтуються на
походженні  дитини  від  них,   засвідченому   державним   органом
реєстрації   актів   цивільного  стану  в  порядку,  встановленому
статтями 122 та 125 цього Кодексу.
     Стаття 122.  Визначення  походження  дитини  від  матері   та
                  батька, які перебувають у шлюбі між собою
     1. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від
подружжя.
     Походження дитини  від  подружжя  визначається  на   підставі
Свідоцтва  про  шлюб  та  документа  закладу  охорони здоров'я про
народження дружиною дитини.
     2. Дитина,  яка народжена  до  спливу  десяти  місяців  після
припинення   шлюбу  або  визнання  його  недійсним,  походить  від
подружжя, крім випадку, передбаченого статтею 124 цього Кодексу.
     3. Дружина і чоловік мають право подати до державного  органу
реєстрації  актів  цивільного  стану  спільну заяву про невизнання
чоловіка батьком дитини.
     У цьому разі походження  дитини  визначається  відповідно  до
частини першої статті 135 цього Кодексу.
     Стаття 123.  Визначення походження дитини від батька,  матері
                  при штучному заплідненні та імплантації зародка
     1. У  разі  штучного  запліднення  дружини,  проведеного   за
письмовою згодою її чоловіка,  він записується батьком дитини, яка
народжена його дружиною.
     2. У  разі  імплантації  в  організм  іншої  жінки   зародка,
зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя.
     3. Якщо зародок,  зачатий чоловіком,  який перебуває у шлюбі,
та іншою жінкою,  імплантовано в  організм  його  дружини,  дитина
вважається такою, що походить від подружжя.
     Стаття 124.  Визначення  походження  дитини від батька у разі
                  реєстрації повторного шлюбу з її матір'ю
     1. Якщо дитина народилася до спливу десяти  місяців  від  дня
припинення   шлюбу   або   визнання  шлюбу  недійсним,  але  після
реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою,  вважається,
що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.
     Батьківство попереднього  чоловіка  може  бути  визначене  на
підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за
рішенням суду.
     Стаття 125. Визначення  походження  дитини,  батьки  якої не
                 перебувають у шлюбі між собою
     1.  Якщо  мати  та  батько  дитини не перебувають у шлюбі між
собою,  походження  дитини  від  матері  визначається  на підставі
документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини.
     2. Якщо мати та батько дитини  не  перебувають  у  шлюбі  між
собою, походження дитини від батька визначається:
     1) за заявою матері та батька дитини;
     2) за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;
     3) за рішенням суду.
     Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою
                 жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між
                 собою
     1. Походження  дитини від батька визначається за заявою жінки
та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може
бути  подана  як  до,  так і після народження дитини до державного
органу реєстрації актів цивільного стану.
     2. Якщо  заява  про  визнання  себе  батьком  дитини   подана
неповнолітнім,  державний  орган реєстрації актів цивільного стану
повідомляє батьків,  опікуна,  піклувальника  неповнолітнього  про
запис його батьком дитини.
     3. Якщо  заява  про  визнання батьківства не може бути подана
особисто,  вона може бути подана через представника або  надіслана
поштою, за умови її нотаріального засвідчення.
     Стаття 127.  Визначення походження дитини за заявою чоловіка,
                  який вважає себе батьком дитини
     1. Чоловік,  який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, може
подати  до  державного  органу  реєстрації  актів цивільного стану
заяву про визнання себе батьком  дитини,  мати  якої  померла  або
оголошена  померлою,  визнана  недієздатною,  безвісно відсутньою,
позбавлена батьківських прав,  або якщо мати дитини не проживає  з
нею  не  менш  як шість місяців і не проявляє про неї материнської
турботи та піклування.
     Умовою прийняття такої заяви є  запис  про  батька  дитини  у
Книзі реєстрації народжень відповідно до частини першої статті 135
цього Кодексу.
     Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду
     1. За відсутності заяв,  право на  подання  яких  встановлено
статтями  126  і  127 цього Кодексу,  батьківство щодо дитини може
бути визнане за рішенням суду.
     2. Підставою для визнання батьківства є  будь-які  відомості,
що   засвідчують  походження  дитини  від  певної  особи,  зібрані
відповідно  до  Цивільного  процесуального  кодексу   (   1501-06,
1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ) України.
     3. Позов про  визнання  батьківства  може  бути  пред'явлений
матір'ю,  опікуном,  піклувальником дитини, особою, яка утримує та
виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
     Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою,
яка вважає себе батьком дитини.
     4. Позов  про  визнання  батьківства приймається судом,  якщо
запис про батька  дитини  у  Книзі  реєстрації  народжень  вчинено
відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
     Стаття 129. Спір про батьківство між чоловіком матері дитини
                 та особою, яка вважає себе батьком дитини
    1. Особа,  яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою,
яка  в  момент  зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з
іншим чоловіком,  має право пред'явити до її  чоловіка,  якщо  він
записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.
     2. До  вимоги про визнання батьківства застосовується позовна
давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася
або могла дізнатися про своє батьківство.
     Стаття 130. Встановлення факту батьківства за рішенням суду
     1. У  разі  смерті  чоловіка,  який  не  перебував  у шлюбі з
матір'ю дитини,  факт його батьківства може бути  встановлений  за
рішенням суду.
     Заява про  встановлення  факту батьківства приймається судом,
якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень  вчинено
відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
     2. Заява  про встановлення факту батьківства може бути подана
особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.
     Стаття 131. Визнання материнства за рішенням суду
     1. Особа, яка вважає себе матір'ю дитини, може подати до суду
заяву про визнання свого материнства,  якщо запис про матір дитини
вчинено відповідно до частини другої статті 135 цього Кодексу.
     Стаття 132. Встановлення факту материнства за рішенням суду
     1. У разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини, факт
її материнства може бути встановлений за рішенням суду.
     Заява про  встановлення  факту материнства приймається судом,
якщо запис про матір дитини у Книзі реєстрації  народжень  вчинено
відповідно до частини другої статті 135 цього Кодексу.
     2. Заява  про встановлення факту материнства може бути подана
батьком,  опікуном,  піклувальником дитини, особою, яка утримує та
виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
     Стаття 133. Запис подружжя батьками дитини
     1. Якщо  дитина  народилася  у подружжя,  дружина записується
матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
     Стаття 134. Реєстрація визнання батьківства, материнства
     1. На підставі заяви осіб,  зазначених у статтях  126  і  127
цього  Кодексу,  або рішення суду орган державної реєстрації актів
цивільного стану вносить  відповідні  зміни  до  Книги  реєстрації
народжень та видає нове Свідоцтво про народження.
     Стаття 135.  Запис  про  батьків  дитини,  якщо  батьківство,
                  материнство не встановлене
     1. При народженні дитини у матері,  яка не перебуває у шлюбі,
у  випадках,  коли немає спільної заяви батьків,  заяви батька або
рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень
провадиться  за  прізвищем  матері,  а  ім'я та по батькові батька
дитини записуються за її вказівкою.
     У разі смерті матері,  а  також  за  неможливості  встановити
місце  її  проживання запис про матір та батька дитини провадиться
відповідно до цієї статті,  за  заявою  родичів,  інших  осіб  або
уповноваженого  представника  закладу  охорони  здоров'я,  в якому
народилася дитина.
     2. Якщо  батьки  дитини  невідомі,  запис  про  них  у  Книзі
реєстрації  народжень  провадиться  за  рішенням  органу  опіки та
піклування.
     Стаття 136.  Оспорювання  батьківства  особою,  яка  записана
                  батьком дитини
     1. Особа,  яка  записана  батьком дитини відповідно до статей
122,  124,  126 і 127  цього  Кодексу,  має  право  оспорити  своє
батьківство,  пред'явивши позов про виключення запису про нього як
батька з актового запису про народження дитини.
     2. У  разі  доведення  відсутності  кровного  споріднення між
особою,  яка записана батьком,  та дитиною суд постановляє рішення
про  виключення  відомостей  про особу як батька дитини з актового
запису про її народження.
     3. Оспорювання  батьківства  можливе  лише  після  народження
дитини і до досягнення нею повноліття.
     4. Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини.
     5. Не  має  права  оспорювати  батьківство  особа,   записана
батьком дитини,  якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона
знала,  що не є батьком,  а також особа,  яка дала згоду на штучне
запліднення своєї дружини.
     6. До  вимоги  чоловіка  про  виключення  запису про нього як
батька з актового запису про народження дитини позовна давність не
застосовується.
     Стаття 137.  Оспорювання батьківства після смерті особи,  яка
                  записана батьком дитини
     1. Якщо  той,  хто  записаний  батьком   дитини,   помер   до
народження  дитини,  оспорити  його  батьківство  мають право його
спадкоємці,  за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви  про
невизнання свого батьківства.
     2. Якщо  той,  хто  записаний  батьком  дитини,  помер  після
пред'явлення ним позову про виключення свого  імені  як  батька  з
актового  запису  про  народження  дитини,  позовну  заяву  можуть
підтримати в суді його спадкоємці.
     3. Якщо через поважні причини  особа  не  знала  про  те,  що
записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її
спадкоємці: дружина, батьки та діти.
     4. До вимоги про виключення запису про особу як батька дитини
з  актового  запису  про  народження  дитини  позовна  давність не
застосовується.
     Стаття 138.  Право матері дитини на  оспорювання  батьківства
                  свого чоловіка
     1. Жінка,  яка  народила  дитину у шлюбі,  має право оспорити
батьківство свого чоловіка.
     2. Вимога матері про виключення запису  про  її  чоловіка  як
батька  дитини  з  актового запису про народження дитини може бути
задоволена лише  у  разі  подання  іншою  особою  заяви  про  своє
батьківство.
     3. До  вимоги матері про внесення змін до актового запису про
народження дитини встановлюється позовна давність в один рік,  яка
починається від дня реєстрації народження дитини.
     Стаття 139. Спір про материнство
     1. Жінка,  яка  записана  матір'ю дитини,  може оспорити своє
материнство.
     2. Жінка,  яка  вважає  себе  матір'ю   дитини,   має   право
пред'явити  позов  до  жінки,  яка  записана  матір'ю дитини,  про
визнання   свого   материнства.   Оспорювання    материнства    не
допускається у випадках,  передбачених частинами другою та третьою
статті 123 цього Кодексу.
     3. До вимоги про визнання материнства встановлюється  позовна
давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася
або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.
     Стаття 140.  Оспорювання батьківства,  материнства особи, яка
                  сплачує аліменти за рішенням суду
     1.   Стягнення   з  особи,  яка  записана  батьком,  матір'ю,
аліментів  на  дитину  не  є  перешкодою  для  звернення до суду з
позовом про виключення відомостей про неї як батька, матері дитини
з актового запису про її народження.
                             Глава 13
               ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ
                         БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ
     Стаття 141. Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини
     1. Мати,  батько  мають рівні права та обов'язки щодо дитини,
незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
     2. Розірвання шлюбу між батьками,  проживання їх  окремо  від
дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків
щодо дитини.
     Стаття 142. Рівність прав та обов'язків дітей щодо батьків
     1. Діти  мають  рівні  права  та  обов'язки   щодо   батьків,
незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою
     Стаття 143.  Обов'язок  батьків  забрати  дитину з пологового
                  будинку або іншого закладу охорони здоров'я
     1. Мати,  батько дитини, які перебувають у шлюбі, зобов'язані
забрати  дитину  з пологового будинку або з іншого закладу охорони
здоров'я.
     2. Мати, яка не перебуває у шлюбі, зобов'язана забрати дитину
з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я.
     3. Дитина  може  бути  залишена батьками у пологовому будинку
або в іншому закладі охорони здоров'я,  якщо вона має істотні вади
фізичного і (або) психічного розвитку,  а також за наявності інших
обставин, що мають істотне значення.
     4. Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку  або  з
іншого  закладу  охорони  здоров'я,  забрати дитину мають право її
баба, дід, інші родичі з дозволу органу опіки та піклування.
     Стаття 144. Обов'язок батьків зареєструвати народження дитини
                 в  державному  органі реєстрації актів цивільного
                 стану
     1. Батьки зобов'язані  невідкладно,  але  не  пізніше  одного
місяця від дня народження дитини,  зареєструвати народження дитини
в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
     Невиконання цього обов'язку є підставою для покладення на них
відповідальності, встановленої законом.
     2. У  разі  смерті  батьків  або неможливості для них з інших
причин зареєструвати народження дитини реєстрація  провадиться  за
заявою  родичів,  інших осіб,  уповноваженого представника закладу
охорони здоров'я, в якому народилася дитина або в якому на цей час
вона перебуває.
     3. Реєстрація народження дитини провадиться державним органом
реєстрації актів цивільного  стану  з  одночасним  визначенням  її
походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові.
     4. Реєстрація  народження дитини засвідчується Свідоцтвом про
народження, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
     Стаття 145. Визначення прізвища дитини
     1. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків.
     Якщо мати,  батько  мають  різні  прізвища,  прізвище  дитини
визначається за їхньою згодою.
     2. Батьки,  які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині
подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ.
     3. Спір між батьками щодо прізвища дитини  може  вирішуватися
органом опіки та піклування або судом.
     Стаття 146. Визначення імені дитини
     1. Ім'я дитини визначається за згодою батьків.
     Ім'я дитини,  народженої жінкою,  яка не перебуває у шлюбі, у
разі відсутності добровільного визнання  батьківства  визначається
матір'ю дитини.
     2. Дитині  може  бути дано не більше двох імен,  якщо інше не
випливає із звичаю національної меншини,  до якої належать мати  і
(або) батько.
     3. Спір  між  батьками  щодо  імені  дитини може вирішуватися
органом опіки та піклування або судом.
     Стаття 147. Визначення по батькові дитини
     1. По батькові дитини визначається за іменем батька.
     2. По батькові дитини,  народженої жінкою, яка не перебуває у
шлюбі,   за   умови,   що  батьківство  щодо  дитини  не  визнано,
визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.
     Стаття 148. Зміна прізвища дитини її батьками
     1. У разі зміни прізвища обома батьками  змінюється  прізвище
дитини, яка не досягла семи років.
     2. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини,  яка
досягла семи років, змінюється за її згодою.
     3. У разі зміни прізвища одного  з  батьків  прізвище  дитини
може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини,  яка
досягла семи років.
     4. У разі заперечення одним із батьків  щодо  зміни  прізвища
дитини  спір  між  ними щодо такої зміни може вирішуватися органом
опіки та піклування або судом.  При вирішенні  спору  беруться  до
уваги  виконання  батьками  своїх обов'язків щодо дитини,  а також
інші  обставини,  які  засвідчують  відповідність  зміни  прізвища
інтересам дитини.
     Стаття 149. Зміна по батькові дитини
     1. У разі,  якщо батько змінив своє ім'я, по батькові дитини,
яка досягла чотирнадцяти років, змінюється за її згодою.
     Стаття 150.  Обов'язки батьків  щодо  виховання  та  розвитку
                  дитини
     1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав
та свобод інших людей,  любові до своєї  сім'ї  та  родини,  свого
народу, своєї Батьківщини.
     2. Батьки  зобов'язані  піклуватися  про здоров'я дитини,  її
фізичний, духовний та моральний розвиток.
     3. Батьки зобов'язані  забезпечити  здобуття  дитиною  повної
загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
     4 Батьки зобов'язані поважати дитину.
     5. Передача  дитини  на  виховання  іншим  особам не звільняє
батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
     6. Забороняються будь-які види  експлуатації  батьками  своєї
дитини.
     7. Забороняються  фізичні покарання дитини батьками,  а також
застосування ними інших видів  покарань,  які  принижують  людську
гідність дитини.
     Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини
     1. Батьки  мають  переважне  право  перед  іншими  особами на
особисте виховання дитини.
     2. Батьки мають право  залучати  до  виховання  дитини  інших
осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.
     3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім
тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
     Стаття 152.  Забезпечення права дитини на належне батьківське
                  виховання
     1. Право    дитини    на    належне   батьківське   виховання
забезпечується  системою  державного  контролю,   що   встановлена
законом.
     2. Дитина   має   право   противитися  неналежному  виконанню
батьками своїх обов'язків щодо неї.
     3. Дитина має право звернутися  за  захистом  своїх  прав  та
інтересів  до органу опіки та піклування,  інших органів державної
влади,   органів   місцевого   самоврядування    та    громадських
організацій.
     4. Дитина  має  право  звернутися  за  захистом своїх прав та
інтересів безпосередньо до суду,  якщо вона  досягла  чотирнадцяти
років.
     Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування
     1. Мати,  батько  та  дитина  мають  право  на  безперешкодне
спілкування,  зокрема якщо хтось із них перебуває  у  надзвичайній
ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо).
     Стаття 154. Права батьків по захисту дитини
     1. Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх
дочки та сина.
     2. Батьки мають право звертатися до суду,  органів  державної
влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій
за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина,
дочки   як   їх   законні   представники  без  спеціальних  на  те
повноважень.
     3. Батьки  мають  право  звернутися  за  захистом   прав   та
інтересів дітей і тоді,  коли відповідно до закону вони самі мають
право звернутися за таким захистом.
     Стаття 155.  Здійснення  батьківських   прав   та   виконання
                 батьківських обов'язків
     1. Здійснення  батьками  своїх  прав  та виконання обов'язків
мають ґрунтуватися  на  повазі  до  прав  дитини  та  її  людської
гідності.
     2. Батьківські   права   не   можуть  здійснюватися  всупереч
інтересам дитини.
     3. Відмова батьків від дитини  є  неправозгідною,  суперечить
моральним засадам суспільства.
     4. Ухилення  батьків  від виконання батьківських обов'язків є
підставою для покладення  на  них  відповідальності,  встановленої
законом.
     Стаття 156. Права та обов'язки неповнолітніх батьків
     1. Неповнолітні  батьки  мають такі ж права та обов'язки щодо
дитини,  як  і  повнолітні  батьки,  і   можуть   їх   здійснювати
самостійно.
     2. Неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають
право на звернення до суду за захистом  прав  та  інтересів  своєї
дитини.
     3. Неповнолітні  батьки  у  суді  мають  право  на безоплатну
правову допомогу.
     Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини
     1. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
     2. Той  із  батьків,  хто   проживає   окремо   від   дитини,
зобов'язаний  брати  участь у її вихованні і має право на особисте
спілкування з нею.
     3. Той із батьків,  з  ким  проживає  дитина,  не  має  права
перешкоджати тому з батьків,  хто проживає окремо,  спілкуватися з
дитиною та брати участь у її вихованні,  якщо таке спілкування  не
перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
     4. Батьки   мають   право  укласти  договір  щодо  здійснення
батьківських прав та виконання обов'язків тим з них,  хто проживає
окремо від дитини.
     Той з батьків,  хто проживає з дитиною,  у разі його ухилення
від виконання договору зобов'язаний  відшкодувати  матеріальну  та
моральну шкоду, завдану другому з батьків.
     Стаття 158.  Вирішення органом опіки та піклування спору щодо
                  участі у вихованні дитини того  з  батьків,  хто
                  проживає окремо від неї
     1. За заявою матері,  батька дитини орган опіки та піклування
визначає способи участі у вихованні дитини та  спілкуванні  з  нею
того з батьків, хто проживає окремо від неї.
     Рішення про  це  орган  опіки  та  піклування  постановляє на
підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини,
інших обставин, що мають істотне значення.
     2. Рішення  органу  опіки  та  піклування  є  обов'язковим до
виконання.  Особа,  яка ухиляється від  виконання  рішення  органу
опіки  та  піклування,  зобов'язана  відшкодувати  матеріальну  та
моральну шкоду,  завдану тому з батьків,  хто проживає окремо  від
дитини.
     Стаття 159.  Вирішення  судом  спору  щодо участі у вихованні
                  дитини того з батьків,  хто проживає окремо  від
                  неї
     1. Якщо  той  із  батьків,  з  ким  проживає  дитина,  чинить
перешкоди тому з батьків,  хто проживає окремо,  у  спілкуванні  з
дитиною  та  у  її  вихованні,  зокрема  якщо  він  ухиляється від
виконання рішення органу опіки та піклування,  другий  із  батьків
має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
     2. Суд  визначає  способи участі одного з батьків у вихованні
дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного
відпочинку,  відвідування  дитиною  місця  його  проживання тощо),
місце та  час  їхнього  спілкування,  з  урахуванням  віку,  стану
здоров'я  дитини,  поведінки батьків,  а також інших обставин,  що
мають істотне значення.
     В окремих випадках,  якщо це викликано інтересами дитини, суд
може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
     3. За   заявою  заінтересованої  сторони  суд  може  зупинити
виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.
     4. У разі ухилення від виконання рішення суду особою,  з якою
проживає  дитина,  суд  за  заявою  того  з батьків,  хто проживає
окремо, може передати дитину для проживання з ним.
     5. Особа,  яка  ухиляється  від   виконання   рішення   суду,
зобов'язана  відшкодувати  матеріальну та моральну шкоду,  завдану
тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
     Стаття 160.  Право батьків  на  визначення  місця  проживання
                  дитини
     1. Місце  проживання  дитини,  яка  не  досягла десяти років,
визначається за згодою батьків.
     2. Місце  проживання  дитини,  яка  досягла   десяти   років,
визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
     3. Якщо  батьки  проживають окремо,  місце проживання дитини,
яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
     Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання
                 малолітньої дитини
     . Якщо  мати  та  батько,  які проживають окремо,  не дійшли
згоди щодо того,  з ким із них буде  проживати  малолітня  дитина,
спір між ними може вирішуватися судом.
     При вирішенні  спору щодо місця проживання дитини суд бере до
уваги  ставлення   батьків   до   виконання   своїх   батьківських
обов'язків,  особисту  прихильність  дитини до кожного з них,  вік
дитини,  стан її здоров'я та  інші  обставини,  що  мають  істотне
значення.
     2. Суд  не  може  передати  дитину  для  проживання  з тим із
батьків,  хто не  має  самостійного  доходу,  зловживає  спиртними
напоями   або   наркотичними   засобами,   може  своєю  аморальною
поведінкою зашкодити розвиткові дитини.
     3. Якщо суд визнав,  що жоден із  батьків  не  може  створити
дитині  належних  умов для виховання та розвитку,  на вимогу баби,
діда або інших родичів,  залучених до участі у справі, дитина може
бути передана комусь із них.
     Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб,  суд на
вимогу органу опіки та піклування  може  постановити  рішення  про
відібрання дитини від особи,  з якою вона проживає, і передання її
для опікування органові опіки та піклування.
     Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одного з
                 батьків  або  іншої  особи  при  визначенні місця
                 проживання малолітньої дитини
     1. Якщо один з батьків або інша особа  самочинно,  без  згоди
другого  з  батьків чи інших осіб,  з якими на підставі закону або
рішення  суду  проживала  малолітня  дитина,  змінить   її   місце
проживання,  у  тому числі способом її викрадення,  суд за позовом
заінтересованої особи має право негайно  постановити  рішення  про
відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.
     Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за
попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її
життя та здоров'я.
     2. Особа,  яка самочинно змінила місце проживання малолітньої
дитини,  зобов'язана відшкодувати матеріальну та  моральну  шкоду,
завдану тому, з ким вона проживала.
     Стаття 163.  Право  батьків  на відібрання малолітньої дитини
                  від інших осіб
     1. Батьки мають переважне право перед іншими особами  на  те,
щоб малолітня дитина проживала з ними.
     2. Батьки  мають право вимагати відібрання малолітньої дитини
від будь-якої особи,  яка тримає її у себе не на  підставі  закону
або рішення суду.
     3. Суд  може  відмовити  у  відібранні  малолітньої  дитини і
переданні її батькам або одному з них,  якщо буде встановлено,  що
це суперечить її інтересам.
     Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
     1. Мати,  батько  можуть  бути  позбавлені судом батьківських
прав, якщо вона, він:
     1) не забрали  дитину  з  пологового  будинку  або  з  іншого
закладу  охорони  здоров'я  без  поважної причини і протягом шести
місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
     2) ухиляються від виконання  своїх  обов'язків  по  вихованню
дитини;
     3) жорстоко поводяться з дитиною;
     4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
     5) вдаються   до   будь-яких   видів   експлуатації   дитини,
примушують її до жебракування та бродяжництва;
     6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
     2.  Мати,  батько  можуть бути позбавлені батьківських прав з
підстав,  встановлених  пунктами  2,  4  і  5  частини першої цієї
статті, лише у разі досягнення ними повноліття.
     3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо
усіх своїх дітей або когось із них.
     4. Якщо  суд при розгляді справи про позбавлення батьківських
прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки  злочину,  він
порушує кримінальну справу.
     Стаття 165.  Особи,  які  мають право звернутися з позовом до
                  суду про позбавлення батьківських прав
     1. Право на звернення  до  суду  з  позовом  про  позбавлення
батьківських  прав  мають  один з батьків,  опікун,  піклувальник,
особа,  в сім'ї якої проживає дитина,  заклад охорони здоров'я або
навчальний   заклад,  в  якому  вона  перебуває,  орган  опіки  та
піклування,  прокурор,  а   також   сама   дитина,   яка   досягла
чотирнадцяти років.
     Стаття 166. Правові наслідки позбавлення батьківських прав
     1. Особа, позбавлена батьківських прав:
     1)   втрачає   особисті   немайнові   права  щодо  дитини  та
звільняється від обов'язків щодо її виховання;
     2) перестає бути законним представником дитини
     3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються
сім'ям з дітьми;
     4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
     5) не   може   одержати  в  майбутньому  тих  майнових  прав,
пов'язаних із батьківством,  які вона могла б мати  у  разі  своєї
непрацездатності  (право на утримання від дитини,  право на пенсію
та відшкодування  шкоди  у  разі  втрати  годувальника,  право  на
спадкування);
     6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
     2. Особа,  позбавлена батьківських прав,  не звільняється від
обов'язку щодо утримання дитини.
     Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу
позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення
аліментів на дитину.
     Стаття 167.  Влаштування  дитини,  батьки   якої   позбавлені
                  батьківських прав
     1. Якщо  дитина  проживала з тим із батьків,  хто позбавлений
батьківських прав,  суд вирішує  питання  про  можливість  їхнього
подальшого проживання в одному житловому приміщенні.
     2. Суд може постановити рішення про виселення того з батьків,
хто позбавлений батьківських прав, з житлового приміщення, у якому
він  проживає  з дитиною,  якщо буде встановлено,  що він має інше
житло,  у  яке  може  поселитися,  або  постановити  рішення   про
примусовий поділ житла чи його примусовий обмін.
     3. Дитина  за  бажанням  другого з батьків може бути передана
йому.
     4. Якщо дитина не  може  бути  передана  другому  з  батьків,
переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають,
за їхньою заявою,  баба та дід дитини, повнолітні брати та сестри,
інші родичі.
     5. Якщо  дитина не може бути передана бабі,  дідові або іншим
родичам,  мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органові
опіки та піклування.
     6. Дитина,   яка  була  передана  родичам,  мачусі,  вітчиму,
органові опіки та  піклування,  зберігає  право  на  проживання  у
житловому приміщенні,  в якому вона проживала,  і може у будь-який
час повернутися до нього.
     7. Порядок  відібрання  і  передання  дитини   встановлюється
законом.
     Стаття 168. Побачення   з   дитиною   матері,  батька,  які
                 позбавлені батьківських прав
     1. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на
звернення  до  суду  із заявою про надання їм права на побачення з
дитиною.
     Суд може дозволити разові,  періодичні побачення  з  дитиною,
якщо  це  не  завдасть  шкоди  її  життю,  здоров'ю  та моральному
вихованню, за умови присутності іншої особи.
     Стаття 169. Поновлення батьківських прав
     1. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на
звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
     2. Поновлення  батьківських прав неможливе,  якщо дитина була
усиновлена і усиновлення не скасоване  або  не  визнане  недійсним
судом.
     3. Поновлення   батьківських  прав  неможливе,  якщо  на  час
розгляду справи судом дитина досягла повноліття.
     4. Суд  перевіряє,  наскільки  змінилася   поведінка   особи,
позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для
позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до
інтересів дитини.
     5. При  вирішенні  справи  про  поновлення  батьківських прав
одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків,  інших
осіб, з ким проживає дитина.
     6. У  разі  відмови в позові про поновлення батьківських прав
повторне звернення із позовом  про  поновлення  батьківських  прав
можливе  лише  після  спливу  одного року з часу набрання чинності
рішенням суду про таку відмову.
     Стаття 170.  Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх
                  батьківських прав
     1. Суд  може  постановити  рішення  про відібрання дитини від
батьків або одного з них,  не позбавляючи їх батьківських прав,  у
випадках,  передбачених  пунктами  2-5  частини  першої статті 164
цього Кодексу,  а також в інших випадках,  якщо залишення дитини у
них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
     У цьому  разі  дитина  передається  другому з батьків,  бабі,
дідові,  іншим  родичам  -  за  їх  бажанням або органові опіки та
піклування.
     2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя
або здоров'я дитини,  орган опіки та піклування або прокурор мають
право  постановити  рішення  про  негайне  відібрання  дитини  від
батьків.
     У цьому разі орган опіки та піклування  зобов'язаний  негайно
повідомити  прокурора  та  у  семиденний строк після постановлення
рішення звернутися до суду з позовом про  позбавлення  батьків  чи
одного  з  них  батьківських  прав  або  про відібрання дитини від
матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.
     З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.
     3. Якщо  відпадуть  причини,   які   перешкоджали   належному
вихованню   дитини   її  батьками,  суд  за  заявою  батьків  може
постановити рішення про повернення їм дитини.
     4. При задоволенні позову про відібрання дитини  від  матері,
батька  без  позбавлення  їх батьківських прав суд вирішує питання
про стягнення з них аліментів на дитину.
     5.   Положення   частин   першої   -   третьої   цієї  статті
застосовуються  до  відібрання дитини від інших осіб, з якими вона
проживає.
     Стаття 171.  Врахування думки дитини при вирішенні питань, що
                  стосуються її життя
     1. Дитина має право на  те,  щоб  бути  вислуханою  батьками,
іншими членами сім'ї,  посадовими особами з питань,  що стосуються
її особисто, а також питань сім'ї.
     2. Дитина,  яка може висловити свою думку, має бути вислухана
при   вирішенні   між  батьками,  іншими  особами  спору  щодо  її
виховання,  місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про
позбавлення  батьківських  прав,  поновлення батьківських прав,  а
також спору щодо управління її майном.
     3. Суд має право постановити рішення всупереч  думці  дитини,
якщо цього вимагають її інтереси.
     Стаття 172.  Обов'язок  дитини,  повнолітніх  дочки  та  сина
                  піклуватися про батьків
     1. Дитина,  повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про
батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
     2. Повнолітні  дочка,  син мають право звернутися за захистом
прав та інтересів непрацездатних,  немічних батьків як їх  законні
представники, без спеціальних на те повноважень.
     3. Якщо   повнолітні  дочка,  син  не  піклуються  про  своїх
непрацездатних,  немічних батьків,  з них можуть бути за  рішенням
суду  стягнуті  кошти  на покриття витрат,  пов'язаних із наданням такого піклування.

<<назад 1  2   далі >>